Дика груша
А дика груша плаче білим цвітом,
Ті пелюстки у душу – мов сніги.
Зітхає важко і зимою, й літом,
А восени вертає всім борги…
Хоч груші в неї ніжно-терпкуваті,
І лиш коли морози на плоди,
Тоді вона прохожих, наче мати
Спасає від голодної біди.
Коли ж зима все снігом замітає,
І гілля груші льодом обмерза, -
Над нею чорні ворони літають,
В душі кипить пригнічена сльоза.
А зараз осінь… Гуси відлетіли,
Все відчуває: радість і біду.
Сказать не може… Лиш прошепотіла:
«Піду за край… І, може, не прийду…»
…Нехай у серпні сонце ясне світить,
В грозу ії вітер гіллячко лама.
Її не буде… А чи хто помітить,
Що груш немає, й дерева нема?..
В житті-пустелі ти мала піщина,
Хоча з піщинок твориться гора!
Сумуй, печалься… Є на це причина.
Страшні слова: і дика, і стара…
***
м. Ромни Сумська область, 31.03.2015