Мій маленький поранений світе
Мій маленький поранений світе, хто знав, що так буде?
Просто щось надірвалось, зламалось, згоріло в печалі...
Там сумні горизонти осінню віщують застуду;
Там палають нездійснені мрії незвіданих далей.
Мій рожевий погублений світе, тепер все розбилось...
І надій попелище безжалісно дотліває.
Хай іде – відпускаю; я надто нестерпно втомилась
Від цих спогадів, які раптово зринають, спливають.
Мій нещасний розгублений світе, не плач за минулим.
Осінь зливою змиє образи і біль: це прощення.
Там крихкі горизонти кричать, що ми майже забули;
Ця безглузда неправда – моє безнадійне натхнення.
Пожовтіли сторінки долі, і сни загубились.
Осінь вкрила надії кольором шоколаду.
Ти не чув, як мої слова об твої стіни бились.
А мені було надто важко тебе подолати.
Забувай, моє серце, холодні розчарування.
Я втікаю туди, куди спогади не дістануть.
Там лише горизонти – далекі до невпізнання;
Там спалахують мрії, як вперше, так і в останнє.
Мій маленький поранений світе, хто знав, що так буде?
Розірвалось, розбилось – нічого, нічого немає;
Загубилось у пам`яті те, чого не повернути...
Хай іде – відпускаю, я тепер назавжди відпускаю.
