21.12.2014 12:48
для всіх
185
    
  3 | 3  
 © Люлька Ніна

Дядько Стьопа в Освенцімі

Дядько Стьопа в Освенцімі

Дядько Стьопа – рідний дядько люльківського роду, 

Він був добрий, працьовитий і гарний на вроду.

Він родився у Гранові, у сільській господі, 

Мати з батьком жили чесно, працювали й годі.


Підростав моторний хлопець на Вкраїні милій, 

Та не довго прийшлось жити у тихому мирі.

Бо прийшла війна проклята, відкрилося жерло, 

Ті нелюди убивали й все з країни перли.


Скільки горя, гірких сліз, людей забирали, 

До Німеччини робити й дітей відправляли.

І наш хлопець, український, хороший на вдачу, 

Як і інші, до фашистів попав «під роздачу».


Дядько Стьопа - він був гордий, козацького роду, 

І тікав з полону двічі - рабом не був зроду.

Та зловили ті собаки його молодого, 

І повели у Освенцім колоною строго.


У таборі життя-мука, вбивали, знущались, 

І йому, в шістнадцять років, не разок дісталось.

Три кілометри у лазню в довбанках гонили, 

Били тяжко, знущалися, і псами травили.


А лише хтось не послухав - кару наділили:

Посеред плацу, при в’язнях, на вогні палили.

Убивали, розтинали, досліди робили, 

В крематоріях вогненних тисячі спалили.


Ще і газом живих людей в камерах душили, 

Та голодні, і холодні, як могли - так жили.

І цей жах, і це знущання, словом не сказати -

Взяли життя мільйонів, фашисти прокляті.


Та було одного разу, прокинулись вранці, 

І звільнили бідних в’язнів ті американці.

Дядько Стьопа із війни приїхав додому -

В’язням у своїм краю не вірять нікому.


«Чому у полон потрапив?»- КаДеБе питає, 

І якусь дрібну зачіпку у Стьопи шукає.

«Чом не вмер ти в Освенцімі, у чужому краю?»

Що сказати, тим людиськам, хлопець і не знає.


А ще діда Люльку Йвана в товарняк саджали, 

І у Сибір, як і інших, на смерть відправляли.

Та минулося те лихо, судити не стали, 

І до роботи, у колгоспі, Стьопі трактор дали.


Там трудився все життя, став хорошим татом, 

Орав, сіяв і збирав врожаї багаті.

І чотири дочки гарні, розумні й завзяті, 

Що на старість добре й щиро доглядали тата.


Все пройшло, все проминуло, тяжко це згадає, 

Про Освенцім Стьопі номер все ж напоминає.

Вже помер наш дядько Стьопа, і сльози не лити.

Свічку пам’яті йому треба запалити.


Про таких, як дядько Стьопа, вічно пам’ятати, 

Та про їх життя нелегке із сумом згадати.

До всіх в’язнів з Освенціму, голови вклоняти, 

І велику людську шану з почестю віддати.



с.Нижні Станівці, Буковина., 19.05.2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.12.2014 19:02  © ... => Георгій Грищенко 

Щоб це на наші землі більше ніколи не повторилось. Але, нажаль, на війні, що на сході також знущаються з полонених.

 24.12.2014 08:17  Георгій Грищенко => © 

Вічна їм пам`ять, Вони в нашій пам`яті безсмертні.

 22.12.2014 11:34  © ... => Ганна Коназюк 

Дякую, пані Ганно. Мені серце підказувало написати про складну долю свого дядька. Коли я була дитиною, то він розповідав про ті жахіття, які він пережив в Освенцімі.

 21.12.2014 23:48  Ганна Коназюк => © 

Важко і життєво... Гарна посвята! Нехай Ваш дядько спочиває з миром! А ще, вічно живе у чудовому вірші вдячної племінниці...

 21.12.2014 16:33  © ... => Тетяна Чорновіл 

Це все наша історія в долях наших людей. Забувати не можна. Вдячна за відклик.

 21.12.2014 16:31  Тетяна Чорновіл => © 

Вічна пам"ять і царство небесне таким людям!
А клятим недолюдкам - ганьба!
Чудова присвята, пані Ніно!

 21.12.2014 13:51  © ... => Світлана Рачинська 

Пані Світлано, від Вас коментарі, як від рідної дитини, такі щирі і дуже мені від них приємно. Дай Вам , Боже, здоров`я.

 21.12.2014 13:40  Світлана Рачинська => © 

Світла пам"ять. Тернистий шлях. Таких людей гріх не пам"ятати. Чудово! Царство небесне!