Дядько Стьопа в Освенцімі
Дядько Стьопа – рідний дядько люльківського роду,
Він був добрий, працьовитий і гарний на вроду.
Він родився у Гранові, у сільській господі,
Мати з батьком жили чесно, працювали й годі.
Підростав моторний хлопець на Вкраїні милій,
Та не довго прийшлось жити у тихому мирі.
Бо прийшла війна проклята, відкрилося жерло,
Ті нелюди убивали й все з країни перли.
Скільки горя, гірких сліз, людей забирали,
До Німеччини робити й дітей відправляли.
І наш хлопець, український, хороший на вдачу,
Як і інші, до фашистів попав «під роздачу».
Дядько Стьопа - він був гордий, козацького роду,
І тікав з полону двічі - рабом не був зроду.
Та зловили ті собаки його молодого,
І повели у Освенцім колоною строго.
У таборі життя-мука, вбивали, знущались,
І йому, в шістнадцять років, не разок дісталось.
Три кілометри у лазню в довбанках гонили,
Били тяжко, знущалися, і псами травили.
А лише хтось не послухав - кару наділили:
Посеред плацу, при в’язнях, на вогні палили.
Убивали, розтинали, досліди робили,
В крематоріях вогненних тисячі спалили.
Ще і газом живих людей в камерах душили,
Та голодні, і холодні, як могли - так жили.
І цей жах, і це знущання, словом не сказати -
Взяли життя мільйонів, фашисти прокляті.
Та було одного разу, прокинулись вранці,
І звільнили бідних в’язнів ті американці.
Дядько Стьопа із війни приїхав додому -
В’язням у своїм краю не вірять нікому.
«Чому у полон потрапив?»- КаДеБе питає,
І якусь дрібну зачіпку у Стьопи шукає.
«Чом не вмер ти в Освенцімі, у чужому краю?»
Що сказати, тим людиськам, хлопець і не знає.
А ще діда Люльку Йвана в товарняк саджали,
І у Сибір, як і інших, на смерть відправляли.
Та минулося те лихо, судити не стали,
І до роботи, у колгоспі, Стьопі трактор дали.
Там трудився все життя, став хорошим татом,
Орав, сіяв і збирав врожаї багаті.
І чотири дочки гарні, розумні й завзяті,
Що на старість добре й щиро доглядали тата.
Все пройшло, все проминуло, тяжко це згадає,
Про Освенцім Стьопі номер все ж напоминає.
Вже помер наш дядько Стьопа, і сльози не лити.
Свічку пам’яті йому треба запалити.
Про таких, як дядько Стьопа, вічно пам’ятати,
Та про їх життя нелегке із сумом згадати.
До всіх в’язнів з Освенціму, голови вклоняти,
І велику людську шану з почестю віддати.
с.Нижні Станівці, Буковина., 19.05.2013
