Я так люблю вбиратися в червоне...
Я так люблю вбиратися в червоне.
Виразний погляд – чорний блиск вугілля.
Любисток у душі цвіте чар-зіллям.
І навіть, коли місяць в небі повний
Свій срібнолиций виставляє круг,
Я щасливіша зір усіх навкруг!
В ті ночі мій політ – невиліковний…
А вітер, змовник,
Кидає бісер зоряний під ніжки,
І кришталеві /в сяйві/ черевички,
Та й все аж до найменшої дрібнички,
Мов казка на яву / хай і на трішки!/.
В палких обіймах вітру /як він зміг?/
Хурделицею з напівсонних стріх,
Зриваюсь – і по сніговим доріжкам
Втікаю пішки!
Не доженеш мене, я – невагома!
Впіймай лиш поцілунок на щоці
Червоний /в тон до сукні/… а в руці
Моїй для нього аркуш чистий – новий.
Тому, хто втратив спокій навесні,
Я досі ще впускаю його в сни…
Ми там навчились /знай, невипадково/
Літати знову…
.gif "{#}")
