Невинний ноктюрн весноцвіту
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Тьмяніє місяць блідо в хмаровинні
Поміж уламків крижаної тиші,
Мережить срібносяйними стібками
Нічні серпанки сонної зими.
Весни тендітні паростки не винні,
Що пуп’янки розквітли найніжніші,
Й зими кінець відчули пелюстками,
Немов пташина з вирію крильми.
Так лунко тане сон серед розквіту!
Невже календарі тому виною?
Щось ніжать п’янко первоцвітів чари…
Твоє в тім серце винне, чи моє?
Крізь хмаровинь зиму несамовиту
Хмеліємо розквітлою весною.
Невинно місяць блимає з-за хмари,
І ніч свою вину не визнає…
