Змиває ніч одвічну втому дня...
Приходить час всесвітньої вистави.
Гра світло-тінь. Стихає метушня.
І місяць всіх запрошує ласкаво.
Хтось дивиться, хтось ненавидить всіх,
Хтось каже правду, хтось кричить брехню,
І льється кров, немов вишневий сік.
Здається світло не здолає тьму.
Зневіра поселяється в душі,
І пеленою затуляє очі.
Колись рідня, тепер стають чужі,
Таке нечистий лише напророчив.
Сценарій розгортається старий,
То було до потопу, так і нині
Господь навчав усіх:"Не смій! Не вбий!"
Своє начало він вдихнув людині.
Господь їм обійнятися велів
Братам, що називались Каїн, Авель
Він одинаково обох любив
Та не змінити вже фінал вистави.
