ТІСНО...
Стіни постійні, пусті і на́чисто білі,
Білу тримають, по центру із люстрою, стелю.
Тісно мені... За вікном, там - дерев заметілі...
Вірю весні й хочу бути я вітром із нею.
Тісно насправді душі у схованім тілі.
Очі розплющені в навстіж відчинений простір.
Мов у дзеркалах відбились відтінки і тіні -
Діва-весна завітала у погляд мій в гості.
Вітер я, вільний, зриваю цілунки-пелюстки;
Замкнутий білого простір облишив позаду.
Звичне, постійне - ущент розбиваю на друзки.
Сам собі свято і будень, і правда і зрада...
Постать весни у сім вірші - незвідане, нове;
На́чисто біла кімната із часом сіріє.
Стереотипів і комплексів скиньмо окови...
В жменях - синиці, в руках - журавлі: наші мрії.
