Без тебе… Навіки…
Зірками і місяцем ніч зазирає в думки,
Котрі все ніяк не дозволять зімкнутись повікам.
Я бачу тебе і, неначе торкаюсь руки...
Ілюзія; спомин... Ти - там... Я без тебе - навіки.
А тиша дзвенить, мов говорить. Бо тиша - це ти.
А я - лиш самотності тінь чоловічого роду.
Тебе відпустити не можу, кохана, прости.
Сміялась-прощалась і, наче дивилась у воду.
З собою забрала любові обидва крила.
І нині ти - янгол у райськім саду серед квітів...
Намарне послання, як пущена в небо стріла...
Лиш пам"ять про себе мені залишила в цім світі.
Зірками і місяцем ніч зазирає у сни -
Єдині місця, де за руки тримаючись разом,
Ми пишемо вірші своєї любові-весни,
На ранок з яких - лиш обірвані в пам"яті фрази.
