Лишився місяць пропащого літа
кордони стерті замки відкриті
птахи збирають торби у вирій
продирають дзьоби травою
поки вона ще зелена
заради можливості
журливо клектати прощаючись
із землею
хто-зна чи повернуться
хто-зна чи її побачать
птахи прощаються із землею
парами
землі теж нелегко
вона дощами журливо плаче
кисень не втрапляє в легені
застрягає у горлі
і ти його проковтуєш у серпні
наче ту манну кашу
яку так любив коли ще ходив під стіл пішки
а спогади все спливають
от би їх взяти й відправити на картоплю на дачу
щоб мати із їх присутності хоч якусь користь
окрім ненависті до манної каші
серпень спекою плавить надії на краще
бісове літо не йди не кидай нас всіх напризволяще
ми ще не набралися радості і не пізнали щастя
й не знаєм нічого окрім самотності
чортове літо скажи
чому ми усі такі боягузливі
та пропащі?
17 липня 2015 [06:45]
