Я нікуди від тебе не дінусь
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
Я нікуди від тебе не дінусь. Та й не хочеться, знаєш, мені
Вчитись жити підкреслено мило у щасливій чужій стороні.
Там я, звісно, прозрів би, прокинувсь: як паршиво з тобою було!
Як нахабно мене ти дурила, як прицільно ламала крило!
Та не дінусь від тебе нікуди! Ти – моя, хай яка ти не є.
Я б утік. Та сплелося коріння павутинням – втекти не дає.
Хоч дванадцятий кожний – іуда, й відречеться до ранку петро,
Ми з тобою збираєм каміння: щось – за пазуху, щось – на добро.
Я нікуди не дінусь від тебе. Бо без тебе весь світ замалий.
Ти – до нього – повз мене?! –в обійми? Він хитрющий і трохи скупий!
А мені небагато ж і треба. Я за тебе – й на плаху, і в бій…
Я ж – народ твій! Вкраїночко! Нене! Ти й мене хоч колись зрозумій!
Лубни, 13.08.15.