Думки
з рубрики / циклу «Перехрестя»
Хоч і сіро жилось, але з просвітком
Та усе почорніло за мить
Я прокинуся рано, удосвіта,
А тебе не потрібно любить
Не потрібно любити, не варто
Своє серце калічити в кров,
Бо прийде позавчорашнє завтра
Із розбитим коритом ізнов.
І притягне з собою потаскані
Із видбитками масними рук
Фрази, що звуться «відмазками»,
Та каблучно-зісходовий стук.
Я залишусь вкотре наодинці
З розцілованим листями склом
І думки мої, - дикі ординці,
Загарцюють під хмурим чолом.
Пролетять моїм розумом з криками
Перетопчуть усі почуття
Віру викрадуть хижо з гигиканням,
І вкоротять коханню життя.
