На вістрі пера
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Колимські зошити. Синій зошит»
«Стихи – это боль…»
Л.Т.
Вірші – це мій біль, і заслони від болю,
І – в міру можливості! – гра.
Снігами дзвенять бубонці в чистім полі
На вістрі танцюють пера.
Вірші – давній біль і загоєння пластир,
Що може притишити біль,
Що дар має душу зціляти, мов пастир,
І душу ятрить мимовіль.
Вірші – згусток болю й швидка допомога,
Чужі чи свої – все одно.
Аптекар цей миттю ступне до порога,
Під кожне підійде вікно.
Вірші – це ідилія й пристрасті втіха,
Чеснот і жадання зв’язок,
Стривожений клич, засторога від лиха,
Обитель дитячих казок.
Рецептами крізь дивину старовинну
Чи з модних зачитані книг,
Вірші – мов таблетка нітрогліцерину,
Що хворим кладуть під язик.
Між лих і розрухи від сліз і тривоги
Облатку тримає поет.
Вірші – це знаряддя його допомоги,
Індивідуальний пакет.
______________________
Стихи – это боль, и защита от боли,
И – если возможно! – игра.
Бубенчики пляшут зимой в чистом поле,
На кончике пляшут пера.
Стихи – это боль и целительный пластырь,
Каким утишается боль,
Каким утешает мгновенно лекарство –
Его чудодейственна роль.
Стихи – это боль, это скорая помощь,
Чужие, свои – всё равно,
Аптекарь шагает от дома до дома,
Под каждое ходит окно.
Стихи – это тот дополнительный градус
Любых человечьих страстей,
Каким накаляется проза на радость
Хранителей детских затей.
Рецептом ли модным, рецептом старинным
Фармакологических книг,
Стихи – как таблетка нитроглицерина,
Положенная под язык.
Среди всевозможных разрывов и бедствий
С облаткой дежурит поэт.
Стихи – это просто подручное средство,
Индивидуальный пакет.
