02.11.2015 21:20
for all
251 views
    
rating 5 | 7 usr.
 © Анна Ольтенберг

Ассоль

Ассоль Мені потрібен космос її очей.
Ліна Костенко

- Опале листя й айстри догорілі…

- Пробач мені, моя Ассоль, пробач!

Твоя душа в руках моїх тремтіла, 

А я не чув той відчайдушний плач.

- Та я ж тебе ніколи не картала!

- Мене вина згинає до землі.

- Ах, осінь, осінь! Дивна і лукава!

Ти вже простила, а от я – ще ні.

- Моя Ассоль, ти, певне, дуже змерзла.

- Молю тебе, не треба! Не торкай!

- А все ж я завжди був з тобою чесним.

- А я тебе любила через край…

І ще люблю! Така холодна осінь!..

Очей твоїх пекуча глибина…

- Які у тебе довгі теплі коси!

Які безглузді всі мої слова!

- Все дощ і дощ… І як же я без тебе?

- Не проганяй – нікуди не піду.

- Ти бачиш теж оцю заграву в небі?

- Ти чуєш теж цей шепіт у саду?..

 

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 04.11.2015 20:49  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую! 

 04.11.2015 01:04  Тетяна Чорновіл => © 

Чуттєвий вишуканий вірш!
Дуже сподобався! 

 03.11.2015 21:25  © ... => Світлана Рачинська 

Рада бачити, пані Світлано!) Скучила)) і дякую за коментар! 

 03.11.2015 21:24  © ... => Лариса Пугачук 

Безмежно рада, що сподобалось! Дякую! 

 03.11.2015 21:23  © ... => Ольга Шнуренко 

Дякую за розуміння! 

 03.11.2015 12:08  Світлана Рачинська => © 

Анно! Пісенно, чуттєво, художньо-гарно... Красиві почуття і поезія! 

 03.11.2015 01:00  Ольга Шнуренко => © 

Особливо сподобалися догорілі айстри, лукава осінь... Коли читала вірш, було таке відчуття, що я випадково підслухала розмову закоханих, коли вийшла в осінній сад подихати свіжим повітрям...