Ассоль
Мені потрібен космос її очей.
Ліна Костенко
Ліна Костенко
- Опале листя й айстри догорілі…
- Пробач мені, моя Ассоль, пробач!
Твоя душа в руках моїх тремтіла,
А я не чув той відчайдушний плач.
- Та я ж тебе ніколи не картала!
- Мене вина згинає до землі.
- Ах, осінь, осінь! Дивна і лукава!
Ти вже простила, а от я – ще ні.
- Моя Ассоль, ти, певне, дуже змерзла.
- Молю тебе, не треба! Не торкай!
- А все ж я завжди був з тобою чесним.
- А я тебе любила через край…
І ще люблю! Така холодна осінь!..
Очей твоїх пекуча глибина…
- Які у тебе довгі теплі коси!
Які безглузді всі мої слова!
- Все дощ і дощ… І як же я без тебе?
- Не проганяй – нікуди не піду.
- Ти бачиш теж оцю заграву в небі?
- Ти чуєш теж цей шепіт у саду?..
