Ода парасолям
Осінній парк. Прогулянка чудова,
А на алеї пара кольорова -
Дві парасолі, жовта і бордова,
Йшли мовчки поряд, ледве чути кроки -
Хоча і разом, але одинокі...
Я вже давно була знайома з ними,
Він і Вона – відомі пілігрими…
Осінній день був лагідний і ніжний,
Щось тихо гомонів їм дощ капіжний.
Зустрів цю дивну пару парк привітно,
Відверто загравав бешкетник-вітер.
Кленові листя різнокольорові -
Як сонце, жовті, і як кров, бордові -
В повітрі, мов метелики, літали,
Жіночу парасолю цілували.
Її усмішка, тепла і привітна,
На лагідних вустах, як мак, розквітла.
Галантний кавалер змахнув те листя,
І жовта парасоля стала чиста…
Ще довго ми алеями гуляли,
Поки пора вечірня не настала.
Сказала, усміхнувшись, парасолям -
Прогулянка була така чудова!
Пора осіння неймовірно гарна,
Дарує нам такі яскраві барви.
На зустріч з вами сподіваюсь знову –
Щаслива поверталась я додому...
Холодний місяць простеляв доріжку,
Давно вже сон чекав на мене в ліжку…
В його обійми упаду пізніше,
Спочатку напишу я нові вірші.
Розквітне вранці сонце, ніби сонях,
І я засну, замучена безсонням…
м. Київ, 3.11.2015