Савчук Віталій Володимирович А раптом?
Притихла осінь.
Опустила крила лиш зрідка
До землі пускала сльози.
Коротка просінь.
Зчервоніє наче квітка,
За рогом вже скриплять морози.
Душа притихла.
Почуття завмерли лиш іноді
Десь сумнів обізветься…
Сльозяться очі.
Зкувавши погляд щось виділи,
Та що? Ніхто не розбереться.
Серце тріпоче.
Передчуття хитають наче хвилями,
Не хочу! Та раптом все миттєво обірветься?!
22.11.2015 18:17 Тетяна Чорновіл => © |
 Гарний вірш! )) |
21.11.2015 18:08 Люлька Ніна => © |
 Дуже гарний поетичний віршований пейзаж. Заворожує.Незвичайна рима. |
21.11.2015 15:55 Ольга Шнуренко => © |
 Мінорна осінь скоро відійде, морозом щоки зарум`яняться багряно, і діамантами засяє сніг на сонці, тоді і серце ваше оживе, і замість сліз в очах поселяться смішинки... |
21.11.2015 09:44 Тетяна Белімова => © |
 Сумно. У настрої осіннього мінору. І останній рядок так вразив. Невже усе так безнадійно? |
20.11.2015 20:56 Серго Сокольник => © |
 Що ж... То доля... |