Вечірні ліхтарики
Вогко, сіро, знову мрячить, знову зранку темно так,
Ніби сонце там, на небі, не прокинеться ніяк.
Дощик плаче. Мало світла, де й поділося тепло…
І біжать холодні краплі, плаче з ним віконне скло.
Тихо стукають по зливу тонкі пальчики дощів.
Місто вкрив осінній смуток, тугу навкруги розлив.
Вечір місто утішає: «Сутінок настане час,
Із ліхтариків намистом я ураз прикрашу вас!
Світлом фар, немов стрічками, всі дороги огорну…
Не сумуйте так, будь ласка. Темряву я прожену!»
Харків, Листопад 2015 р
