…на рідній землі…
Світанок-митець розгорнув горизонти-пастелі,
Зірвавши із куполу неба нічне полотно.
На Сході кривавих відтінків його акварелі -
Торкаються погляду губ смертоносним вином.
У скронях, давно посивілих, землі-України –
Пульсуючий біль, а у серці одвічний вогонь.
На тризубі воля розіпнута... Доля в руїнах...
Свободи меча рукоять випікає долонь...
Вже звикла приймати на себе отруєні стріли
Від ворога-зрадника-змія на рідній землі...
Та тільки душа, вишиванкою, сповнена віри –
Загоює рани на тілі стражденнім її.
