Зозуля
Руда решітка, шконка на замках,
Мугикав пісню ходячи по колу,
Зозуля літ кувала - віщий птах,
Та й закувала у кайдани волю.
Тут змучених пройшло немало літ,
Зрослася, злилася душа із болем,
І сірим каменем відгородився світ,
І серце стало сірим, кволим.
Слів не знайду й до чого тут слова,
Пташину пісню хочу пригадати...
Просуну руку до птахів з вікна;
Кує зозуля ..,
іще рік до страти.
