Буденне
з рубрики / циклу «Лірика почуттів»
Ледь чутний дотик твоїх долонь,
цілунок ніжний у ніс чи вухо....
Обіймів зранку міцних полон
й сопіння сонне під боком чути...
Сніданок, справи (щоденний біг),
калейдоскопом мелькають лиця
дощі чи мжичка, чи перший сніг
надвечір вкотре: «втомилась, кицько?»
І все так звично, що просто жах:
які там зорі – межа надвчинків
та ще й до всього той клятий страх
канючить вічно: «почухай спиинкуу»
І сірість ранків як суть основ,
і гострі кігті, й м’якенькі лапки,
й моє бубніння: «ну що ти знов...»
на запитання: «вдягнула шапку?»
І дні на вістрі тремтять чуттів
й емоцій повно, і повно тіней
стікають залишки юних снів –
супротив вічний натхнення й ліні....
Ось смуток моститься десь під плед
в руках бісквіт, філіжанка чаю
скінчився, правда, як завжди, мед,
щоб відтінити – уже скучаю...
Годинник кашляє – грію плов
спокійним вечір навряд чи вдасться:
ти говоритимеш – це любов
я сперечатимусь: просто щастя
Харків,
