Марабу
віршування в окупації
ти повівся на замануху -
тебе здурено, то ж тепер
будь слухняним (тебе упіймано!),
будь покірним, ручним, прирученим
дивним птахом, сам по собі.
і у штучному у тропічному
у вольєрі гуляй поважно,
проходжайся ходою неспішною,
інфантильно бери свій корм
із долоні його огидної -
ненароком дзьобни долонь!
відвернись і сховай свій відчай,
вздовж вольєру від нього йди,
не звертай що сміються люди -
бо він клоун, а ти марабу -
ти гуляєш, згадати мусиш
того, другого, що помер...
як же звали його - свобода?..
може, славою?.. чи війна?..
не згадати тепер - печалі
обступили душу твою.
у роздумах важких, у думах
біля сітки вольєрної спинишся
і поглянеш у обрій сумно -
як сонце в минаючий день
спадає, згорає в попіл.
і відвертаєш погляд,
неспішно крокуєш далі,
звично візмеш з долоні,
корм свій з долоні тої
що дзьюбанув у злості
так, що із рани долу,
крапає кров униз...
тобі байдуже, відвернувся,
викроковуєш час і день -
а услід глядачі сміються,
тичуть пальцем,
кидають хліб.
- ...пустуни, пустунчики, дурні,
гулиї гультяї... що вони знають про тебе?.. -
мовиш подумки і заплющиш
очі у зморі свої
і засинаєш...чуєш
як плаче у болю доля
в тебе вкраденої
землі...
