Акацій білих вій
Зворушує тремтіння білих вій
Акації, що врешті-решт розквітла,
Я так люблю духмяний цей завій,
Що в душу промінь добавляє світла.
Джмелі хмеліють в ніжних пелюстках,
Немов по шовку ходять босі лапки,
Дрімають на суцвіттях – лежаках,
Ліниво покидаючи канапки.
Пилок нектарний сліпить очі їм,
Наївшись меду, набринівшись гулом,
Вертаються завжди у власний дім,
Щоб відпочити від п’янких загулів.
Задумана акація услід
Їм шле прощальний надлегкий привіт.
