У моїх світах - вдосталь
Я дякую кожній людині у своєму житті, які не дозволяють цьому Сонцю і вірі в нього згаснути.
Оленка Зелена:
ще не куштувала кави з вишневим цвітом )))
гостя:
...можеш спробувати...у мене багато кави... і цвіту...
Оленка Зелена:
а вишневого цвіту? бо в нас, власне, вже його немає - вишні перецвіли...
гостя:
...та хіба я знаю,що там,за вікном?... у моїх світах його вдосталь... ....хочеш,увесь віддам?
- Що сьогодні, скажи, за вікном?
- У моїх світах – вдосталь…
Хочеш? Можу віддати: до крихти усе забирай!
- Знаєш, дивно це… Мабуть, тому люди й звуть тебе Гостя.
- Йди за мною у безвість – й заглянеш в небачений край.
- Там до інших планет - кілька кроків?
- Тут простір без візи.
Не існує обмежень, крім тих, що надумаєш сам.
Ми є Всесвіт: мільйони маленьких (й не дуже) ескізів,
Кожен зводить для віри свій власний з химерами Храм.
Але ти, моя дівчинко, граєш вабанк олівцями:
Досить бавитись тінями, визнач свою акварель.
- Я б змогла, та…
- Та годі! Війну ти ведеш з вітряками.
Віднайди синю квітку між спалених страхом пустель.
- Знову ти за своє. Скільки часу стоїш за плечима,
І які б я не несла у пошуках правди хрести,
Не підпустиш до прірви. Зізнайся, у чому причина?
- Та невже досі, сестро, не знаєш? Я ж, дівчинко, – ти.
