Так схоже
Вона запитує так, ніби граючись: а памятаєш?
і ти робиш вигляд, що зосередженно копирсаєшся в своїй голові,
хоч насправді і не забував, через що себе й лаєш,
та щоб не забути ніколи ти лаєш себе поготів.
І під музичний супровід ти малюєш в уяві картину,
в такт рифам гітарним вториш рефреном "стіл лавін ю",
так необережно й безглуздо ти в спогад поринув,
і там рвеш на шмаття дрібне душу свою.
І ось її проділь, рівне довге волосся,
легкий сарафан, збитий подих і доторк губ,
ти думав кохання, вона ж сказала, що їй просто здалося,
а ти знову залип і як недоумок чухаєш чуб.
Вона перепитує ще, точно граючись: а памятаєш?
і ти дістаєш недбало, ніби ледь знайшов поміж іншого краму,
той плеканий спогад, а вона тоді знічено промовляє:
ой, це так схоже на те, що було колись поміж нами.
