"Ніч – після денної спеки, цвіркун у траві..."

з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»

Ніч – після денної спеки,

Цвіркун у траві…

Зорі – немов діаманти

В космічній короні.

Світ завмирає поволі,

Душа – в і з а в і…

Очі прояснює,

Розум виводить з полону.

Чом у неспокої ти?

Чом, однаково, спиш?..

Сотні ілюзій плекаєш,

Думок – міріади…

Блискавка тіні вихоплює,

Ріже, мов ніж…

Буря знялася миттєво,

І – тихо над садом.

Все повертається

Зову – на круги своя...

Буде світанок –

Наступна у Вічності спроба...

В Долі своєї дізнайся:

"Ми – звідки? Де я?.."

Зможеш скарби відшукати –

Не сіру подобу.

Слабкість пізнаєш і силу

В перлині душі,

Тільки зумій поєднати

Два різні н а ч а л а…

І не розмінюйся, друже,

На мідні гроші …

Духом рости нескінченно,

Хоч ночі – замало.

Ти – од зірок посланець,

І вертаєш до зір…

Птахом над хмарами можеш

Незримо літати!

Злого не бійся – люби...

І по-справжньому вір:

Буде життя твоє вічним –

Мов зоряні шати.

На фото: На засіданні поетичної студії "КИЇВ ПОЕТАЖНИЙ". З Антоніною Спірідончевою.