26.09.2016 19:22
для всіх
195
    
  2 | 2  
 © Марянич Михайло Миколайович

Осіннє

Ось і осінь. Свинцева й сумна далечінь.

Все байдуже і все не важливо.

З віт пожовклих почулось прощальне цвірінь, 

Сонце гріло осінньо й фальшиво.

Я всміхнувся про себе, так було завжди:

Рік за роком, незвідану вічність, 

Безкінечні, мені лиш відомі світи, 

Непохитна ніким канонічність.

І асфальтом сірів в ті світи битий шлях, 

А життя, як жебрачка із клунком, 

Все блукає по тих чудернацьких світах

Й в спогадах залишає малюнки.

Я дивлюсь на них рідко, коли сам на сам, 

Коли плачу, або коли тішусь, 

Коли молюсь своїм кишеньковим богам

В стоголосій оглушливій тиші.

Я до того вже звик. Ключ пташиний летить…

По-простому. Буденність і звичність.

Я, птахи і ця осінь - все це лише мить...

І з цих митей складається вічність….

>



м. Одеса, 26.09.2016 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.10.2016 10:02  Тетяна Чорновіл => © 

Чудовий вірш, хоч і з відчуттям осінньої неврівноваженості.Осіннє сонце ніжне й ласкаве.
То на нього насупилась темна хмаринка вашого миттєвого невеселого настрою)).

 27.09.2016 06:51  Георгій Грищенко => © 

Дуже гарно описено осінній настрій. Щасти Вам!