Осіннє
Ось і осінь. Свинцева й сумна далечінь.
Все байдуже і все не важливо.
З віт пожовклих почулось прощальне цвірінь,
Сонце гріло осінньо й фальшиво.
Я всміхнувся про себе, так було завжди:
Рік за роком, незвідану вічність,
Безкінечні, мені лиш відомі світи,
Непохитна ніким канонічність.
І асфальтом сірів в ті світи битий шлях,
А життя, як жебрачка із клунком,
Все блукає по тих чудернацьких світах
Й в спогадах залишає малюнки.
Я дивлюсь на них рідко, коли сам на сам,
Коли плачу, або коли тішусь,
Коли молюсь своїм кишеньковим богам
В стоголосій оглушливій тиші.
Я до того вже звик. Ключ пташиний летить…
По-простому. Буденність і звичність.
Я, птахи і ця осінь - все це лише мить...
І з цих митей складається вічність….
>м. Одеса, 26.09.2016 р.
