У сум’ятті сполоханих тіней
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Між билинок розсипавши іній,
Ніч осіння ступає тихцем,
У сум’ятті сполоханих тіней
Сон чарує летким вітерцем
Мрій захмарних і зорів розмаю.
Час то сплине між трав, то шелесне
За духмяною терпкістю груш.
Незбагненне безмежжя небесне
З вій у тишу не стріпуй, не руш.
Мить цю серцем відчути ще маю.
Рос намиста зібравши разками,
Ніч у згустку безчасся щемить.
Не тривож її серця ривками,
Зачаровану трепетну мить
На краєчку цілунку піймаю.
