"Гойдаються плечі прозорих беріз..."
Гойдаються плечі прозорих беріз –
Гряде листопадовий вечір.
За обрієм синім – смарагдовий ліс…
І – темінь… Безкрая – мов втеча.
Усе зупинилось, завмерло на мить,
Завмерла осіння негода…
Душа, наче птах перелітний, не спить,
Шукаючи вічного броду.
Їй темінь підступна шляхи закрива,
Холодний шматує вітрило…
Та – воля при ній… Золота, степова…
І поруч – Вкраїнонька мила.
Лети – хоч за край… У незвіданий світ…
Але – неодмінно вертайся.
Не бійся – то буде відважний політ,
Тим холодом не переймайся!
Другий варіант вірша.
На плечах прозорих беріз –
Небо… Осінній вечір.
Темрява – тиха втеча…
Ридання чиєсь без сліз.
Спинилося все на мить,
Завмерла глуха негода…
Шукаючи вічного броду,
Птахом душа летить.
Ворог шляхи закрива,
Вітер шмагає по крилах…
Поруч – Вкраїнонька мила,
Воля її степова.
Лети, – у темінь, за край!
І – неодмінно вертайся…
Холодом не переймайся,
Душе, себе не втрачай!
