Пророцтво
з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»
Осінь скінчилась… Триває на Сході війна.
Де ви, пророки?
Скінчиться війна, ви казали…
В серці ридає невидима срібна струна:
Ворог стоїть під Херсоном…
І все йому – мало.
Він – од жадоби – тим черевом – ледь по землі…
Так вже напився кровиці – аж очі заплили!
Плачуть старі, плачуть вдови… І – діти малі,
І Україна вся плаче… І – слухать не сила.
Нелюде, звіре, ти з прірви стрибнув до небес,
А холуї тебе люблять, кричать-прославляють…
Ти після Гітлера начебто вдруге воскрес,
Може, і втретє, вчетверте?.. А чорт тебе знає!
З’їсти півсвіту готовий… Зірвати з петель
Двері Господні, що в пекло ведуть, у безодню…
Смуту посіяв ти… Досить нам, досить грабель –
Скільки вже гинути можна в пустелі безводній??
Вірою будемо живі, без неї – не диш,
Ані підводь голови, бо впіймає триклятий…
Так і минає життя… Ти сидиш і мовчиш –
Тільки чекаєш чогось… І не хочеш ти знати:
Поруч – Всевишній. Він серце звільняє з руїн,
Мов діаманти шукає, коштовні перлини…
Ні, не пропащі ми… Поруч – і батько, і син.
То – допомога вселенська…
Народження – з піни!
На фото:ЛІТЕРАТУРНА СЦЕНА. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ. ДЕНЬ КИЄВА. Ще мирний...
