З попелу
Вродимо з попелу -
тихо, без натиску,
променем сонячним -
через туман.
І доторкнемось
до хижого латексу
масок безликих,
що множать обман.
І зазирнемо
в зіниці нерадісні
поглядом щирим -
неначе дитя.
Й мовимо слово
неголосно, вартісно,
грудям вертаючи
подих життя.
Й хай обпече
і облає хурделиця,
снігом колючим
лизне по лиці.
Стежка до світла
упевнено стелиться
там, де недавно
були манівці.
Там, де недавно
палало пожежею,
попіл задушливий
сипав з вікна -
сходить надія
високою вежею.
І не одна!
Не одна, не одна...
26.11.16 р.
