14.12.2016 22:33
for all
115 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Серго Сокольник

Колись любив я зиму...

Колись любив я зиму...

Колись любив я зиму... Часу плин...

І вдома... І у тих краях далеких, 

Де в небі, мов до вирію лелеки, 

Тюльпани чорні душами пливли...


Колись любив я зиму... Не тепер...

Той шинозгар... І кров, що пролилася

І на снігу корою запеклася...

І смуток, що у вічності завмер...


І душі, що неначе голуби, 

Злетіли в небо до порогу Раю...

Любив раніше зиму... Не сприймаю

Її тепер... Ні. Вже не полюбить.



 

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 19.12.2016 14:43  © ... => Тетяна Чорновіл 

Спасибі, Таню... Так... Це настроєве. І нікуди від тих споминів не подітися... 

 19.12.2016 11:54  Тетяна Чорновіл => © 

Зима ятрить спогадами. Їх ніде не подіти.
Хороший душевний вірш, хоч і з журливим настроєм. 

 17.12.2016 01:33  © ... => Георгій Грищенко 

Спасибі, Георгію) 

 16.12.2016 11:14  Георгій Грищенко => © 

Гарно. 

 15.12.2016 21:11  © ... => Костенюк 

Спасибі) 

 15.12.2016 21:11  © ... => Каранда Галина 

Поза сумніву. Дякую, Галю) 

 15.12.2016 13:20  Костенюк => © 

Лірично і довершено. 

 15.12.2016 04:23  Каранда Галина => © 

трапляються події (або люди), що вбивають начисто наші світлі почуття до чогось чи когось... залишається дірка, начинена поганими асоціаціями, і покровом над нею - тяжкий ностальгічний біль: "я ж це любив... не повернути".
вірш громадянський швидше, але мене кинув до суто особистого...