Серго Сокольник Колись любив я зиму...
Колись любив я зиму... Часу плин...
І вдома... І у тих краях далеких,
Де в небі, мов до вирію лелеки,
Тюльпани чорні душами пливли...
Колись любив я зиму... Не тепер...
Той шинозгар... І кров, що пролилася
І на снігу корою запеклася...
І смуток, що у вічності завмер...
І душі, що неначе голуби,
Злетіли в небо до порогу Раю...
Любив раніше зиму... Не сприймаю
Її тепер... Ні. Вже не полюбить.
19.12.2016 11:54 Тетяна Чорновіл => © |
 Зима ятрить спогадами. Їх ніде не подіти. |
16.12.2016 11:14 Георгій Грищенко => © |
 Гарно. |
15.12.2016 13:20 Костенюк => © |
 Лірично і довершено. |
15.12.2016 04:23 Каранда Галина => © |
 трапляються події (або люди), що вбивають начисто наші світлі почуття до чогось чи когось... залишається дірка, начинена поганими асоціаціями, і покровом над нею - тяжкий ностальгічний біль: "я ж це любив... не повернути". |