Порухи ночі
озовом ночі
місяцем лютим
зірка над місцем
огником сяє.
тіні на білому
крилами хибними
плетені вітами
в темінь тополі.
вітер - мелодія
вибухом крику
подихом тихим
і шепотінням
трепетом оханням
в пустощі чорному
в прірву у безлічі
сходинок болю.
ремством і гомоном
вигін граційний
сяє небесний
в дике і хтиве -
вільний у волі
в холоді згуби
зірку фатальну
в сяяння горне.
пугачі з гілок
спурхують долу
в темінь у шурхіт
в тіні на здобич -
і заіскрилося
в крихкості снігу
снами у порухах
сховане в чорне.
у тріпотінні
дзвони льодові
сполохом спадом
зведений стогін -
омах безодні
подих глибинний
гуркіт падіння
острах поглинув.
придихом видихом
скриками хриплими
гасне небесне
чахне приземлене... -
ночі ще скільки
жменя чи крихта
білоосліпної
у часоплинні?.....
