Чума i вишиванка

Прийшли на землю злі часи!!! 

Чума не шкодувала,  

Ні немовлят, і ні краси,  

В струмках біда співала... 

Бігли ті люди у ліси,  

По їх слідах хвороба,  

У крапельках Святий роси,  

І тінню хлібороба... 

Понад Дністром вдова жила,  

Згубила Долю пошесть... 

І чоловіка відняла,  

Дітей родимих більшість... 

Лиш доньку Бог їй залишив... 

Але біда і з нею,  

Великий біль її душив... 

І в`янув квіт лілеї... 

Раз уночі у бідний дім,  

Прийшла одна старенька,  

Казала голосом глухим: 

- Остання гине донька? 

Могла б і вижити вона. 

А мати на коліна,  

- Старенько, рідна!!! Це чума,  

Померла вся родина. 

- Допоможи, бабусю, їй. 

Відкрий же таємницю,  

Завіт не позабуду твій! 

- Врятую я дівицю! 

- Хворобу цю наслав Господь,  

Бо зла багато в Світі,  

Хто без Хреста того лиш ледь,  

Можливо врятувати... 

А таємниця же проста,  

(Нехай Бог зберігає).. 

Якщо не бачить біс Хреста,  

Того він умертвляє. 

Наший на сукню їй Хрести,  

І чорні, і червоні,  

Зумій же тайну зберігти... 

Зігрій дочки долоні... 

Сорочки вишиті уже,  

І терен, мак, калина... 

Та горе мучить їх чуже... 

Цвіте краса-дівчина... 

Побігла по селу вдова,  

І стукала у хати,  

Кричала бабині слова ... 

Благала вишивати... 

А люди думали чудна,  

І марить в ній хвороба,  

Розпатлана ішла... сумна... 

Уста кольору неба... 

І задзвонила Мар`я в дзвін,  

У Церкви люд зібрала... 

Та під покровом Святих стін,  

З дочки одяг зірвала... 

Дівчатко почорнила вмить,  

І впала біля вишні... 

Серднеко в мами не бринить... 

Ридають люди грішні... 

І поховали їх удвох,  

Пошили вишиванки... 

А на землі у всіх свій шлях... 

Нема в селі Іванки...