19.03.2017 18:53
для всіх
275
    
  1 | 1  
 © Люлька Ніна

Тітка Мотря

Тітка Мотря

Жила-була у Гранові люльківська родина:

Тітка Мотря з чоловіком, дві дочки й три сини.

Сім’я була заможною: під бляхою хата, 

Поля вдосталь, три корови, птиця й поросята.


Вдень й вночі сім’я трудилась, тяжко працювала, 

В полі, в саду, на городі - за все гарно дбала.

Так робили - гарували, навіть в полі спали, 

Коли сівба, і просапка, й врожаї збирали.


І заможну цю сім’ю звали куркулями, 

В мозолях, з потрісканими, як земля, руками.

Спали мало, на полінах, коли праця в полі, 

Особливо не виспишся - роботи ж доволі.


Нагрянула війна страшна до нас в Україну, 

Забирають на фронт в Мотрі чоловіка й сина.

Плаче жінка і голосить, сльози дощем лились, 

Одна, з чотирма дітьми, вона залишилась.


Прийшли німці, знущалися, на них всі робили, 

Бідні жінки і їх діти на полях трудились.

Бо робити мусіли, йти і працювати, 

Треба було вижити і прогодуватись.


Слава Богу, німців женуть, вони відступають, 

Кінця війни й перемогу люди всі чекають.

Та прийшли недоброчинці у Мотрину хату, 

Виганяють з дітьми з дому: «Ти ж у нас багата!


Забирайся, й бери діти. Тут відкриєм школу!»

Сини й дочки налякались і впали додолу.

Тітка Мотря розгнівилась і сокиру взяла, 

Підступила до виродків й суворо сказала:


«Чоловік мій і синочок на війні воюють, 

А мене, з моїми дітьми, у селі грабують.

Не підходьте! Зарубаю! І не побоюся.

І рука моя не схибить. Уб’ю вас! Божуся!»


Тітка Мотря бойова, сміло наступає, 

Злякалися сільрадівці й боязко тікають.

Здихалася посіпак, більше не приходять, 

І про виселення вістки Мотрі не приносять.


Горда наша тітка Мотря - проста сільська жінка, 

Захистила свою сім’ю, мужня українка.

Незадовго й чорна хустка голову покрила, 

Біда очі Мотрині сльозами залила.


Похоронки на двох зразу: на мужа й на сина, 

Що на фронті воювали й бились до загину.

Бідна жінка смерть найближчих стійко переносить, 

В неї ж діти на руках, четверо й їх просить:


«Ви не плачте, мої діти, І дружньо тримайтесь, 

Й в цьому житті, непростому, вижити старайтесь.

Лише разом, вкупі ми, вистояти в змозі, 

Перенести горе й смуток на важкій дорозі».


Ішли дні, летіли роки, діти виростали, 

Та ще одну важку втрату Мотря в житті мала.

Син її - бравий моряк з армії вернувся, 

Й в теплу днину на ставку з хлопцями зустрівся.


Випили і розігрілись, у воду стрибали, 

Гралися і веселились, глибоко пірнали.

Сина Мотрі у воді судома хапає, 

І найменшенький синочок в греблі потопає.


Думали, що він жартує, а він вже топився, 

І ніхто на допомогу йому не рішився.

Горе матір підкосило і ранило душу, 

Та сильна натура в Мотрі - пережити мусить.


Виховала й вивела своїх дітей в люди, 

Кого з рідних поховала пам’ятати буде.

Бог дав сили і терпіння всі біди прожити, 

Мудрій жінці-українці життям дорожити.



с.Нижні Станівці, Буковина, 18.03.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.03.2017 17:57  © ... => Серго Сокольник 

Ось таке життя було  у тітки Мотрі. Царство їй небесне. Щиро дякую за відгук, пане Серго.

 21.03.2017 06:08  Серго Сокольник => © 

Ех... Що ж доля тяжка така...