Життєва історія
Життєву істрію хочеться згадати,
Що була в одній сім’ї в вірші розказати.
Пам’ятаю, хоч пройшло з п’ять десятків років,
Життя змусило зробити доленосні кроки.
Племінниця молоденька в яслах працювала,
Діточок любила щиро і їх доглядала.
Прийшов тітки чоловік: в ясла привів сина.
Чомусь сум в його очах, хоч і ясна днина.
І він каже: «Моя жінка важко захворіла,
Вранці вийшла на город впала і зомліла».
Племінниця вжахнулася, в хату прибігає,
Як глянула - тітка біла, від болю страждає.
Страшно стало. Як спасати? «Швидку» викликає.
І чим може в ті хвилини їй допомагає.
Стан критичний. Може вмерти. Мусим щось робити,
Щоб довести до лікарні треба кров улити.
«Беріть мою», - і непота* руку простягає,
«Спасіть тітку, їй життя», - лікарів благає.
І шприцем у неї з вени кров вже набирають,
І тут зразу ж тітці хворій лікарі вливають.
Цього мало, недостатньо, ще донорів треба,
Щоб зарадити біді у крові потреба.
Племінниця в сільську раду ледве ковиляє,
Бухгалтерку здати кров з сльозами вмовляє:
«Моя тітка рідная ледь не помирає,
Зжальтеся, заради Бога, дуже Вас прохаю».
По дорозі чоловіка-сусіда стрічає:
«Допоможіть, дайте крові, жінка помирає».
І сусід й бухгалтерка біді співчували,
Враз прийшли на допомогу: кров свою віддали.
Рідна сестра хворої втекла, бо злякалась,
І підтримки всі від неї, так й не дочекались.
Вже в карету допомоги непота сідає,
Волі Божої в спасенні, в молитві благає.
Ледве встигли до лікарні хворую довезти,
Всі моляться: операцію успішно провести.
Бог зжалився, Бог поміг - тітка буде жити,
Господь добрий, не велів сиріт залишити.
Під наркозом іще тітку в палату привезли,
І змочувать її губи водичку принесли.
Цілу нічку племінниця мучилась, не спала,
Животворчую водичку до губ прикладала.
Ось і сонечко встає, тяжка ніч минає,
Вже прийшла тітка до тями, очі відкриває.
Слава Богу! Слава Богу! Загроза скінчилась,
Бо почув Господь прохання: непота молилась.
Хвала Богу! Хвала Богу! Загроза минула,
Хвору жінку, воля Божа, до життя вернула.
Хто плече своє підставив, не залишив у біді,
З повагою шану дати чужим людям і рідні.
Хто прийшов в тяжку хвилину, треба пам’ятати,
Добрі справи, добрі вчинки не слід забувати.
*непота - племінниця
с.Нижні Станівці, Буковина, 11.03.2017
