Зозуля кує...
з рубрики / циклу «Про мою Україну»
В моїй рідній, мирній Країні,
можна дихати в повні груди.
На ввесь голос звучить солов’їна,
І ми Нація, не приблуди!
В моїй зласканій сонцем Країні,
покоління нове зростає-
волелюбні, відважні сильні
і як жити чужих не питає!
Моя вільна, квітуча Країна,
Вже загоїла рани війни.
Соборна вона, Єдина!
Покосила гіркі полини...
Про неї таку мрію,
Такою бачу її.
Та реальність, вона не питає.
В реальності руки в крові...
В моїй вмитій дощами Країні,
затихли давно соловї.
Їй у котре стріляють у спину.
Роздирають, паплюжать її.
В моїй змученій болем Країні,
лунають залпи гармат,
а міста, не міста-руїни.
Топче квіти чужий солдат.
Моя сива, змарніла Країна,
похоронки щодень гортає,
Що не день у глуху домовину,
чиюсь долю і мрію ховає.
Моя змучена болем Країна,
молить Бога за тих хто поліг-
за коханого, батька, сина
/стоголоссям дітей, матерів/,
Попри все, у моєї Країни
є майбутнє,
я знаю є!
Їй би сили на ще одну зиму,
їй би сили…
