Манівці
Я йду манівцями крізь всіх і крізь себе,
бо щось зрозуміти я досі не вартий.
І криком кричу, та вгорі лише небо
байдуже хмарини шикує на старті.
Радіє хтось смерті, життю хтось не радий…
Святий лиш грішить, грішник служить лиш богу.
Всі разом смиренним і змученим стадом
шукають в найближче провалля дорогу…
Приречено йдуть, йдуть і йдуть, поки йдеться.
Війни в них нема, але мають стріляти…
Зозуля кує і неначе сміється:
- Ось стільки прожить мав би, пане солдате!
А він побілілий лежить в домовині:
пластмасовий хрест, нишком зв’язані руки…
І квіти, й оркестр, іще стяг жовто-синій…
І матір...І батько...І горе… І мука…
Чом так має бути? Хто винен, як діять?
Чом з їхнім сміттям наша молодість гине?
Куди так дійдем і кому нині вірить?
І чи взагалі варто вірити нині?...
м. Одеса, 14.04.2017 р.
