10.04.2011 19:30
-
875
    
  1 | 1  
 © Таня Неліпович

Майстер і Маргарита сучасності

Ще одна історія - ще одного кохання...

Вона вмирала світові на радість 

В биту сумних і повсякденних справ, 

Її супутником була лиш тільки жалість 

Й життя промінчик геть вже догорав. 

Вона пливла за течією болю, 

В трясовину байдужість затягла 

І поклонялась непохитно долі, 

І так жила вона, і зовсім не жила. 

Та коли сил вже зовсім не хватило 

І чашу смутку випила до дна, 

То в павутині світу його зустріла, 

Він теж вмирав - набридло це життя. 

Він був художником і малював картини 

І юним геть, не те що все ж вона, 

Та коли Бог єднає дві людини 

Стираються недоліки буття. 

Він геній був, яких ніхто не бачив, 

Митець і Майстер, збурена душа, 

Для нього сенс життя щось в світі значив, 

У пошуках провів він це буття. 

Її йому вдалося відродити, 

Піднять з колін, відкрить її єство, 

Від сновидінь тих довгих все ж збудити, 

Відкрити силу й все що в ній було. 

Вона ж натомість стала просто другом, 

Опорою, супутником життя. 

Вона була його творінням, чудом, 

Споріднена душа його буття. 

Вони творили разом цю реальність, 

Картини малювали не земні 

І істину шукали, і жаданність 

У казку переходила в ті дні. 

Вона для нього як відкрита книга, 

А він для неї сенс її життя, 

Незвіданий, жаданний, просто мрія, 

Кохання вічного нетлінная іскра. 

Та світ жорстокий, невблаганні люди, 

І відстань, що між ними пролягла, 

Розбила щастя й більш його не буде, 

Рікою розділились берега. 

І він пішов, її лиш залишивши, 

У вир людських і повсякденних мук. 

Вона ж мінялась, й так не розлюбивши, 

Шукала істину не покладая рук. 

Пройшли роки. Вона знов закохалась 

І серце віддала уже тому, 

Хто вірний був, й кому у всім зізналась, 

Та душу лиш залишила йому. 

Не зрадила вона тих ідеалів, 

Про що лиш мріяли вони у двох, 

Писала вірші, світ цей воскрешала, 

Удосконалювалась так, як прагнув Бог. 

І на одрі смертельнім лиш молила 

Про мир і щастя в Бога для людей, 

І розказать про теє як любила, 

І як любити треба кожен день. 

У снах вона приходить лиш щоночі, 

У місячній дорозі серед трав, 

І росять сльози його карі очі, 

Так ще ніхто й нікого не кохав... 



10. 04. 2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.04.2011 00:01  © ... 

Дякую)) Це все правда, тільки кінцівку додумала...

 10.04.2011 23:21   

Дуже,дуже гарна історія!!!