Вінсент Ван Гог
Камиль Писсаро
Не один митець
Дивне мав життя,
Нам цього отець
Дав із небуття,
У селі Голандськім
В пастора сім’ї
Народився Вінсент -
Смерть в його ім’ї.
У халупах вбого
На соломі спав,
Через власну кров
Горе пропускав.
Темний тон картин,
Звивисті мазки,
Відчай в спину гнав,
Страх, а не казки.
Як підбитий птах,
По землі ходив,
В творчості пізнав
Життя на розрив.
Неслись чередою
Відчуття надії,
А за ними лячно
Пафосні події.
Болісно жбурлялись
Крайнощі глибокі,
В етюди вплітались
Чорні й світлі боки.
Видирала очі
На межі робота,
Гризла горло в ночі
Протиріч турбота.
Багато шедеврів
З трепетних мотивів
Лахмітник придбав
По 10 сантимів.
Не могла свідомість
Йти по грані хитко,
А прийшла натомість
Зла хвороба гидко.
Падало вниз небо
З хижими круками,
Рвали душу кігті
Й шкіру із вухáми.
Гострота експресій,
Одержимість творча -
Й генія схопила
Самогубства корча.
***
Він не дожúв свогó,
Не дописав,
Та світ картин його,
Ввесь люд пізнав,
Мине 100 місяців,
Чи 100 років-
Ван Гог все житиме
В серцях віків!
