В пеклі буття
з рубрики / циклу «переклади»
В пекле бытия
Не отличаю сна от яви
И поражений от побед,
Но кровь, убитых в Бабьем Яре,
Впитал младенческий побег.
К живым оборваны тропинки,
И, глядя в мёртвую зарю,
С людьми, сожжёнными в Треблинке,
Открытым текстом говорю.
Огонь огню напоминает
О линии огня на треть,
И только пепел точно знает:
Что значит – заживо сгореть.
В седом безмолвии ослепла
Войны обугленная нить,
Огонь забыт, лишь голос пепла
Не заглушить, не позабыть…
Нет равнодушия к утратам,
Но жив наследник «высших рас»,
Что назовёт «жидом пархатым»,
Еврея, и ещё не раз…
Одних – беспамятством прикончат,
Других – прославят, как всегда,
Но Ваш поступок, доктор Корчак,
За гранью внешнего суда.
Со всеми вместе, будто Лазарь,
Вы шли на смерть, в печах горя,
И о значенье слова «лагерь»
Узнали не из словаря.
Но в праздном звяканье медалек,
В кольце сомнений и обид:
Ещё работает Майданек,
Освенцим трубами дымит…
И не в былом, не в прошлом где-то,
А в самом пекле бытия
Колючей проволокой гетто
Душа разорвана моя.
_
Не розумію, - сплю чи марю
Чи виграю або програв,
Та кров загиблих Бабиного Яру,
Я немовлям в себе ввібрав.
Живих загублені стежинки,
Дивлюсь в загиблую зорю,
З людьми, що спалені в
Треблінці,
Я в повний голос говорю.
Вогонь вогню знов нагадає
Де лінія вогню лежить,
І тільки попіл справді знає:
Що то таке – живцем горіть.
У сивій німоті зір втратить
Війни обвугленая нить,
Вогоня нема, а попіл каже
І не забуть його, не задавить…
Нема байдужості до втрати,
Але живий нащадок «вищих рас»,
Що обізве «жидом пархатим»,
Єврея, ще багато раз…
Одніх – враз забуттям прикончать,
Других – знеславлять, як завжди,
Та вчинок Ваший, лікар Корчак,
За краєм тим, де є суди.
І з усіма, неначе Лазарь,
Ви йшли на смерть, Вас піч чека,
Що означає слово «табір»
Дізнались Ви не з словника.
В буденнім дзенькоті медальок,
В кільці вагання і образ:
Працює й досі все Майданек,
Освенцім досі даве нас…
І не в минулому, що десь там,
У пеклі самому буття
Колючим дротом того гетто
Душа роздерта геть моя.
23.10.17р.
