11.12.2017 20:35
для всіх
566
    
  3 | 3  
 © Савчук Віталій Володимирович

Одинока душа...

Одинока душа...

з рубрики / циклу «Все і всі»

День і ніч. Ніч і день.

І так знову, і знову, і знову.

На пероні вокзалу алея

і лави у формі підкови, 

І старенький ліхтар

Ще живіє, жовтіє

І майже вночі не скрипить.

А на лаві, на протязі

Схитуючись, як у потязі

Безпритульна тихенько лежить.

Нема діла до пар, 

Що проходять повз неї в алею

І до того, що протяг

і трішки дощить, 

лиш здіймається враз, 

коли голос сталевий

Про черговий «швидкий»

На пероні скрипить.

Підхвативши на руки

свої нечисленні пожитки

вздовж вагонів

швиденько крокує вона, 

оминає людей і візки, 

і не чує дзвінків телефонів, 

тільки ловить обличчя

що на неї біжать із вікна.

Ось і крайній вагон

Стріпнувся пораненим птахом

І подався з братами кудись.

Повертається дама понуро

Вкривається небом, як дахом, 

І забутий на час непривітний перон.

Ніч і день. День і ніч.

І так знову, і знову, і знову.

Рік минає за роком, 

Зупинок не відає час.

І все слабше і слабше

Безхатньої кроки

І все тихше і тихше

Сталевий той глас.

І вже стільки минуло часу

І до біса облич промайнуло, 

Та на жаль те, що треба

Не бачив перон.

Все частіше й частіше

Згорьовані сльози із неба

Мішались з слізьми

Біля скронь…

Я ступив на перон

Кроком рушив в алею, 

Та безхатня зітхнула

Щось впустила з долонь.

Я підняв із бетону

Клаптик сірий паперу

Що напевно колись

Гарним фото було.

І бажаючи хоч би

На участь зігріти, 

Я її про таке запитав:

Чим жила, на що мала надію

Скажи но жебрачко?

Хоча милість ніколи

Не просить вона

То скажи ж що чекання твоє

Тоді значить, 

І чому ти сумна і сама?

Довго довго сиділа

Притихло людина, 

Щось у пам’яті певно

шукала своїй.

І минула вже майже година

Коли зміг я побачити

Очі з під вій.

І яким же ж було тоді, 

Боже ж мій, здивування, 

Коли душу свою

Я пізнати спромігся у ній!

І сказала душа, 

Ти пробач, але я не жебрую.

На пероні життя я від віку живу

Серед потягів різних, 

На єдину чатую, ту, що

Зможе зігріти безхатнюю

Душу твою…

Ніч і день. День і ніч.

І так знову, і знову, і знову…

На пероні ліхтар, ще скрипить

Знову дощ поливає алеї

І в чеканні кохання

Душа одинока стоїть…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.12.2017 10:48  Ганна Коназюк => © 

Ціла поема...)
Дійсно, вражаюче!!!...

 13.12.2017 10:01  Тетяна Белімова => © 

Віталію... Вразив...