Крізь місячне сяйво
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Злотії гори»
«Мы ночи боимся напрасно»,
«Златые горы»
Даремний наш острах до ночі –
В ній квітів ясні кольори
Півтоном струмують у очі
Крізь місячне сяйво згори
Ті барви відтінків нестями
Рослинних уквітчаних див
Бажаю, щоб миті чуттями
Уважний мій вірш освітив.
Потемки палаючих маків
І місяця зблідлі тони
Рукописом, сповненим знаків,
Не читаної таїни.
Що різало око й рябіло,
Пом’якшене тінню дано,
Щоб з ночі вглядалося сміло
У настіж відкрите вікно
І те, що вишукує погляд
З осяяних місяцем віт,
Рядками ряснітиме поряд,
Аж поки займеться на світ.
_
Мы ночи боимся напрасно –
Цветы изменяют свой цвет
Затем, чтобы славить согласней
Полуночный, лунный ли свет.
Хочу, чтобы красок смятенье
И смену мгновенную их
На коже любого растенья
Поймал мой внимательный стих.
Оттенки тех огненных маков,
Чернеющих в лунных лучах,
Как рукопись полная знаков,
Еще не прочтенных в ночах.
Что резало глаз и пестрело,
Теперь для того смягчено,
Чтоб смело из ночи смотрело
В раскрытое настежь окно.
И встретится с ищущим взглядом,
И в дом мой поспешно войдет
Шагать и поддакивать рядом,
Покамест не рассветет.
