Вдихнувши відваги
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Колимські зошити. Синій зошит»
«Собаки бесшумно, как тени…»,
«Синяя тетрадь»
Мов місячні тіні різьблені,
Собаки мигтять по снігу.
Лягли посивілі олені,
Вчуваючи близьку пургу.
А вечір безхмарний і ясний,
Та дим постелився на сніг,
І вітер ледь чутний, невчасний
До ніг підповзає моїх.
І треба чимдуж поспішати
В ущелині сховок найти,
Бо крізь заметілі каскади
За мить не проб’єшся туди.
Над хащею мчить лісовою,
Все ломить зі свистом чи без,
І близиться над головою
Пошарпане клоччя небес.
У криги зашерхлій облозі
Іде вітровійна стіна,
Й на дотик пізнати не в змозі –
Земля то чи стужі мана.
В оленячім міху на пам’ять
Вірші лиш читати та вчить,
Допоки морозяна заметь
Біснується і кричить.
Ослабне пурга, хоч не скоро,
Мине пеленою наруг.
І знову – притишені гори
І срібного місяця круг.
З-за гір виповзають собаки,
Олені в упряжку зі шкур.
Вже встали. Вдихнувши відваги,
Підходить до нарти каюр.
_
Собаки бесшумно, как тени,
Мелькают на лунном снегу.
Седые ложатся олени,
Почуявшие пургу.
А вечер безоблачен, светел,
Но в сторону клонится дым,
И чуть ощутимый ветер
К ногам подползает моим.
И надо уже торопиться,
Защиту в ущелье искать.
Минута – и не пробиться
Сквозь снеговой каскад.
Все бьет, все слепит и воет,
Пронзительно свищут леса,
И близко над головою
Изорванные небеса
Упругая, ледяная
Идет ветровая стена.
А ты и на ощупь не знаешь –
Земля это или луна.
В оленьем мешке на память
Стихи читай и учи,
Пока ледяная заметь
Беснуется и кричит.
Пурга устает не скоро,
Внезапно замолкнет она.
И снова – тишайшие горы
И ласковая луна.
Из гор выползают собаки,
Олени в упряжку встают.
И в меховой рубахе
Подходит к саням каюр.
