Я є зерно
Я є зерно, що кидають у землю
Коли весна лиш сили набирає.
Із теплих рук у ту сиру оселю,
Де вже ніхто про мене не згадає.
Життя триває лише час падіння,
А я так хочу щоб то був політ.
Та хто питає у насіння
Чи є у нього погляди на світ.
Живого закопають у могилу,
Та лише тут, одірваний от світу
Я відшукаю в собі справжню силу
І не сидітиму у тій тюрмі до віку.
Бо сила та, з кісток і перегною
На божий світ підійме колосок.
Ніколи вже не буду я собою…
Можливо хтось сплете собі вінок
Дівочі коси сплетеним прикрасить
І той, тендітно-світлий колосок
Загубиться у плетиві дитячім,
Серед яскраво-ніжних квіточок.
Дрогобич, 2. 04. 2011.
