Хусту
Хижі бори обступили маєтки княжі -
Шкрябають вікна, з хутра їх сипле хмиз.
Терпне ковтком сміливості у чаші
Слово, яке до горла на срібній шпазі
Панна притисла у сукні кольору сліз.
Ти звів вам замок на камені свого часу,
Десь, на вершині Хасана, приспав її...
І цілував щоночі шовкові пасма,
Доки життя не стало з них кужіль прясти,
І ти побачив, що все вертається до руїн.
Знову мороз тут шкалить зуби вовком,
Сивим очільником зграї зника між веж,
Й ти вожака проводжаєш мисливським оком,
Доки між пальців цей оксамитовий локон, -
Ніщо не варте кольору її одеж...
Ці смолоскипи зіниць у твоїх печерах...
Зняв обладунки. З часом нерівний бій. -
Вснула гора Хасана, як вовчий череп,
І облягла тебе Тиса, бо ти їй берег,
Ніжним стегном притисла, бо берег їй...
