Йде по вулиці старенька
Зігнувшись, йде по вулиці старенька.
— І знов сама… — шепочуть люди вслід.
Нікому не потрібна стала ненька.
Не їдуть діти… загубився й слід.
Поки були здоров’я в неї й сила,
Віддати дітям їй хотілось все…
Були ще сили й по землі ходила —
Тепер ніхто й води не принесе.
Зуміла всіх на ноги їх підняти
(Їх семеро було, а зараз п’ять).
Навчила всіх і жити, й працювати,
Лиш не змогла людську їм душу дать.
Старою стала матінка, слабкою.
Та біля неї діточок нема…
Бо совість їхня вкрилась трин-травою,
В холодних душах вже давно зима.
Зібрались діти провести нараду,
Іще при рідній матері живій.
Кудись подіти матір усі раді,
За спадок починався справжній бій!
Ніхто не хоче безпорадну брати.
Зіпхнули матір меншому з синів…
Нема кому стареньку доглядати,
Вже матінку брат до сестри відвів…
На щастя, мати швидко схаменулась,
Подумала… і з хати не пішла.
Жахнулась! Під чужим би тином гнулась…
В домівці дні останні дожила…
***
І не подумали ті дочки і сини,
Який то приклад своїм дітям подають!
Що постаріють, колись з часом, і вони...
Їх, безпорадних, у притулок віддадуть...
09. 05. 2002 рік
Світлина з інтернету
смт Шевченкове, 09. 05. 2002 рік
