Мацаю небо...
з рубрики / циклу «Все і всі»
Стерплими пальцями з острахом мацаю небо.
Небо на дотик як камінь, халепа.
Штрикаю поглядом жовте, розпечене око.
Око скупиться на сльози, - скіпа.
Вітер по степу гуляє у піжмурки з пилом.
Пил до легень розпеченим шилом.
Щелепи міцно затисну, щоб більше не дихать.
З розуму щоб до строку не з`їхать.
Земле, благаю на бога, крутись врешті швидше.
Хай врешті вечір схололо задише.
Хай з неба рясно посиплються крапельки-зорі.
Щоб у очах стали сльози прозорі.
Хай з краю неба шкіриться місяць, - байдУже.
Сльози від щастя наповнюють...
і ніколи не душать!
