01.09.2018 13:50
для всіх
201
    
  3 | 3  
 © Савчук Віталій Володимирович

Мацаю небо...

Мацаю небо...

Стерплими пальцями з острахом мацаю небо

Небо на дотик як камінь, халепа. 

Штрикаю поглядом жовте, розпечене око. 

Око скупиться на сльози, - скіпа. 

Вітер по степу гуляє у піжмурки з пилом. 

Пил до легень розпеченим шилом. 

Щелепи міцно затисну, щоб більше не дихать. 

З розуму щоб до строку не з`їхать. 

Земле, благаю на бога, крутись врешті швидше. 

Хай врешті вечір схололо задише. 

Хай з неба рясно посиплються крапельки-зорі. 

Щоб у очах стали сльози прозорі. 

Хай з краю неба шкіриться місяць, - байдУже. 

Сльози від щастя наповнюють... 

і ніколи не душать! 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.09.2018 13:22  © ... => Тетяна Белімова 

{#}

 05.09.2018 08:39  Тетяна Белімова => © 

Та хто б казав))))

 04.09.2018 16:07  © ... => Тетяна Белімова 

а ти вважаєш що він в мене є? )) втім тобі видніше, ти людина освічена, не те що я! )))

 04.09.2018 08:09  Тетяна Белімова => © 

Спека й справді жахлива, утім, думаю, що це не настільки суттєво для ідіостилю))))

 03.09.2018 14:51  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую Таню, то певно від спеки! ))))

 03.09.2018 08:58  Тетяна Белімова => © 

Нічого собі, Віталію))))) Це щось новеньке! У плані поетики... Несподівано і цікаво! Чекатиму нових таких творів))))))))