Ще спить моква…
Ще спить моква в душі баских морів,
Та клена лист опав давно додолу.
Вознісся в вирій дзвінконотий спів,
Лишивши ниву від пашниці голу.
Бринить в дуплі бджоли здичілий рій,
Кристали меду топлячи з вощини.
Бур’ян стежкує хом’ячок-крадій
Під наглядом щедротної ліщини.
Іще зазимки мармуру вінцем
Не замаїли теренам повіки.
Та студінь хвиль вже трощить камінцем,
Під берегом пришерхлі льоду піки…
А сонця тінь продершись межи хмар,
Банітом вітру, на злинялім полі,
Тепла малює нетривких примар
І тане у вечірньому бемолі.
