Прощання при свічках
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Ласкавий присмерк вечоровий
У білих квітах сум снував.
Вона сказала: – Йди здоровий…
А він розгублено кивав
До пісні солов‘я з діброви…
– Згадай, коханий, в травах роси,
Світанків паморозь ламку
І ніжні квіти абрикоси…
Чому нам стрілись на віку
Тяжких обов‘язків покоси?
Довіку бути вдвох гадалось.
– Ти все ж ідеш? – Так, мила, йду…
Ще вслід жорстоке ”так вже сталось”.
І ”я без тебе пропаду”
У серці болем обізвалось.
Знов нагадали про розлуку
Пекучі пахощі свічі.
Як знести розставання муку?
Знов тихе ”йди”, і він, йдучи,
Підняв лиш на прощання руку.
Як з милим дівчина кохана,
Любов згубивши у віках,
Прощалася Весна духмяна
Із пізнім Травнем…при свічках
Квітучих пелюсток каштана.
