Заплітай у вітри свою душу
Перестиглих зіниць неземне, ледь помітне тремтіння.
Зубожіла душа наче тінь, наче двері у ніч.
Ти впадеш горілиць щоб у небо вростати корінням,
Щоби стати секундою серед небесних сторіч.
Цей німий зорепад-передвісник чекає на осінь,
Щоб холодними грозами серце скорити собі.
І судомити кров. І по тілу розходитись потім,
Щоби бути тобою. Щоб осінню бути в тобі!
Заплітай у вітри свою душу, заплутуй стрічками!
У свій Всесвіт впусти наполохану зграю птахів.
Щоб крізь долю мою протягнутися сумом-роками
І повільними краплями в серце стікати з дахів...
