Про – фур – сетка в розкаряці
Слова рідкою кров’ю
Котять сльози по стерні.
Ми босі діти Сонця,
Що танцюють на золі.
З чумою карнавалять,
Під розбризок йде сім’я.
Пошлюбний спів все більше травлять…
Профурсетки холуя.
В розкаряці між розхристя
Кряк курдупля посинів.
Як не тужився – лиш пукнув…
Проти вітру пісюн звів –
На снігу щось написати,
Як не чути – що казати?
Та і це – крик між лісів,
Де згубився вітру спів.